Але мелодійність залишилася в віршах, які Цвєтаєва почала писати ще у шестирічному віці — одразу російською, німецькою та французькою мовами. «Коли я потім, вимушена необхідністю своєї ритміки, почала розбивати, розривати слова на склади шляхом незвичного в віршах тире, і всі мене за це, роками, лаяли <…>
Цвєтаєва панічно боялася, що він загине у працірмії. Тому вона мчить у першій хвилі дитячої неорганізованої та ще невлаштованої евакуації. Весь її час і життя зайняті лише порятунком сина.
Вона вважала себе поетом за покликанням та не могла дозволити, щоб її вірші відносили до так званої «жіночої поезії». Марина Цвєтаєва була жінкою, але за силою свого таланту справді була поетом і змусила так себе називати без усіляких знижок, «без поблажливої усмішки чоловіків – побратимів по перу».