У 12 років Бетховен почав писати свої перші твори із забавними назвами на кшталт "Елегія на смерть пуделя" (імовірно під враженням від смерті реального пса). У 22 роки композитор поїхав до Відня, де і прожив до кінця життя. Він помер 26 березня 1827 року у віці 56 років, імовірно від цирозу печінки.
У 1822 році була діагностована торакальна подагра. У 1823 році він скаржився на біль в очах (можливо, йшлося про увеїт). У 1812-1820 роках Бетховен страждав від анорексії та найсильніших абдомінальних кольок. У 1821 році у композитора були відзначені жовтяниця, біль та блювання, які повторювалися через кілька місяців.
Слух Бетховена поступово погіршувався і згодом зник зовсім. На прем'єрі Симфонії № 9, що відбулася 1824 року, коли композитору було 54 роки, він нічого не чув. Серед причин глухоти композитора називали сифіліс, отруєння, тиф і навіть звичку занурювати голову в холодну воду, щоб збадьоритися.