Бетховен почав глухнути у віці 27 років. Хвороба розвивалася протягом двох десятиліть та повністю позбавила композитора слуху до 48 років.
Людвіг ван Бетховен почав втрачати слух у віці 26 років, і на момент написання останніх великих творів був уже зовсім глухий – цей факт вважається доведеним та незаперечним.
Слух Бетховена поступово погіршувався і згодом зник зовсім. На прем'єрі Симфонії № 9, що відбулася 1824 року, коли композитору було 54 роки, він нічого не чув. Серед причин глухоти композитора називали сифіліс, отруєння, тиф і навіть звичку занурювати голову в холодну воду, щоб збадьоритися.
Якийсь час Бетховен слухав музику через тростину – він притуляв її до деки фортепіано, а інший кінець затискав у роті. Звуки від корпусу фортепіано через паличку або тростину передавались зубам композитора, через них щелепам, потім кісткам черепа. Далі від кісток черепа звукові вібрації передавалися у внутрішнє вухо.